Болеслав Михаловський

Польський інженер-архітектор Болеслав Михаловський

Площі, вулиці й будинки (житлові, громадські або промислові споруди) створюють неповторний образ кожного міста. Втілюючи у життя свої задуми, архітектори цілком можливо водночас закладають основи міського ритму життя, характеру його мешканців, які день за днем працюють, відпочивають, мріють, споглядаючи міську архітектуру. Чи то навпаки, градобудівники проектують свої шедеври під впливом характеру міста та його мешканців? Так чи інакше, але архітектура Харкова донині зберігає на собі відбиток польського інженер-архітектора Болеслава Михаловського (1830–1909), будинки якого залишаються прикрасами нашого міста.

Болеслав Михаловський народився у 1830 р. у місті Вільно (суч. – Вільнюс) у польській шляхетській родині. У 1849 р. він закінчив з відзнакою Будівельне училище у Санкт-Петербурзі. Набувши досвіду під час праці інженером-архітектором у Твері, Полтаві та Володимирі, Михаловський у 1873 р. переїжджає до Харкова. Уже наступного року, приставши на пропозицію Харківської міської думи, Б. Михаловський обіймає посаду міського інженера та викладача механічної технології, геодезії і будівельного мистецтва у 1-му реальному училищі. У 1880 р. він став одним із засновників та членом Ради Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства (ХВ ІРТТ), загальною метою якого було сприяння розвиткові промисловості й техніки. Як член Ради ХВ РІТТ Б. Михаловський брав активну участь в роботі спеціальних комісій, що вивчали різні питання. Зокрема, йдеться про розробку вогнетривких будівель, технічні умови мощення вулиць, підготовку навчальних програм та курсів для технічних закладів тощо. У 1898 р. його було обрано головою архітектурного відділу ХВ ІРТТ.

Творіння Б. Михаловського виконані у стилі неоренесансу, неоготики, необарокко. Діяльність цього польського інженер-архітектора у нашому місті припадає на часи його перетворення у великий культурний, науковий та промисловий центр тодішньої Російської імперії. А отже, Харків потребував візуального підтвердження свого нового статусу, що і знайшло відображення у його благоустрої та розбудові центральної частини. За проектами Б. Михаловського були споруджені вісім дерев’яних мостів на річках Харків і Лопань; пізніше вони були перебудовані. Окрім того, інженер-архітектор проектував облаштування на вулицях міста водостічних труб, спостерігав за спорудженням водогону, кінної залізниці, мощенням вулиць, влаштуванням тротуарів, розбивкою скверів. Б. Михаловський брав участь у розробці генерального плану міста 1895–1897 pp. (його співавторами стали Г. Стрижевський, М. Шевцов, Ф. Шустер, А. Кондратовський, М. Брандтнер). Цей польський архітектор є автором нарисів про брукування міст (зокрема – Харкова) і полемічних статей, надрукованих у місцевих газетах з питань забудови і благоустрою.

Мабуть, найвизначнішою спорудою Б. Михаловського, що зберіглася до наших днів, є Римо-католицький Собор Успіння Пресвятої Діви Марії на вул. Малосумській (нині – вул. Гоголя, 4), побудований протягом 1887–1892 рр. у неоготичному стилі з високою дзвіницею. Перший римо-католицький костьол у м. Харків був освячений ще 1 жовтня 1832 р. на честь Св. Розарію Пресвятої Діви Марії. Однак, з часом католицька громада Харківщини збільшилася. У 1886 р. вона налічувала вже близько 3000 парафіян, до яких слід додати 1500 військових-католиків. Давався в знаки також незадовільний стан святині та фінансова недоцільність її ремонту.

У цій ситуації Б. Михаловський висловив бажання безкоштовно скласти план і керувати будівництвом костьолу. Його рішення було із вдячністю прийняте місцевою католицькою громадою, оскільки будівництво проводилося виключно за рахунок зібраних пожертв. Водночас парафіяни висловили бажання виділити архітекторові винагородження у розмірі 500 крб, яке мало відшкодувати його витрати на «поїздки та відволікання від інших справ». 1 грудня 1891 р. курат костьолу Пьотр Кісаржевський освятив новий храм на честь Успіння Пресвятої Діви Марії.

За проектами польського інженер-архітектора Б. Михаловського було також споруджено наступні будівлі нашого міста:

– будинок фабрики кондитерських та макаронних виробів купця Д. Кромського на вул. Конторській, 29 (1875 р.);

– особняк Раєвських на вул. Чернишевській, 6 (1877 p.);

– будинок у Клубному пров., 5а (1885 р.);

– будівля Міської думи на Миколаївській пл., 7 (суч. пл. Конституції, 1883–1885 pp., реконструйована, нині – Харківська міська рада);

– особняк на вул. Конторській, 3 (1887 p.);

– житлові будинки на вул. Сумській 2 та 41 (кінець ХІХ ст.);

– прибутковий будинок на Миколаївській пл., 11 (1900 p., у таких домах квартири здавалися домовласником в оренду);

– будинок Ради з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії на вул. Сумській, 18/20 (1902 p., реконструйований, нині – Харківський радіотехнічний технікум).

Під керівництвом Б. Михаловського було також реконструйовано:

– будинок Комерційного клубу з оперною залою, у якому працювала Харківська оперна трупа, на вул. Римарській, 21 (1885–1891 рр., згодом неодноразово реконструйований, нині – Харківська обласна філармонія);

– будівля Міського театру на вул. Сумській, 9 (1893 р. за участю іншого польського архітектора З. Харманського, нині – Харківський державний академічний український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка);

– будинок духовного відомства (братський будинок Успенського собору) на Миколаївській пл., 12 (1900 р. за участю архітектора М. Ловцова).

Варто зауважити, що реконструкція Міського театру відбувалася поспіхом. Внаслідок цього, за влучним зауваженням кореспондента місцевої газети «Южный край», який відвідав прем’єрний показ «Лиха з розуму» О. С. Грибоєдова, у залі відчувалася підвищена вогкість і сирість. Проте вже до наступного сеансу дирекція театру вжила заходів з утеплення приміщення.

На жаль, не всі творіння Б. Михаловського збереглися донині. Зокрема, Купецька біржа на Миколаївській пл. (зведена у 1880–1881 рp.) була знесена 1928 р. при будівництві трамвайної колії. Будівля студентського гуртожитку, згодом – медичного факультету Харківського університету, на вул. Сумській 39 (вона постала в 1880 р. на кошти мецената П. І. Харитоненка) була зруйнована внаслідок бойових дій Другої світової війни. Тоді ж було знищено учбовий корпус 2-ої жіночої гімназії на Вознесенській пл., 8 (суч. пл. Фейєрбаха, 1882–1885 рр.). На фундаменті цієї споруди побудували головний корпус Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Не зберіглася і дерев’яна споруда Оперного театру, що постала 1874 р. на розі вул. Катеринославської та Лопанської наб.

За спогадами сучасників, Б. Михаловський був відданий до нестями своїй професії. За роки роботи у Харкові він жодного разу не скористався щорічною місячною відпусткою, яка надавалася службовцям Міської управи, і відпочивав лише під час 10-денних Великодніх канікул – адже саме тоді припинялися будівельні та будь-які інші роботи. За кілька місяців до своєї раптової смерті Б. Михаловський подав прохання на ім’я Міського голови О. Погорелка, в якому писав про погіршення свого здоров’я, просив про відставку (пропонуючи це зробити через чотири місяці, аби вистачило часу підшукати гідного претендента на вакантну посаду) і призначення йому пенсії, зважаючи на 35-річну працю у Харківській міській управі на посаді інженера. Він зазначав, що «внаслідок поганого здоров’я і похилого віку – обтяжувати міську касу, цілком ймовірно, доведеться дуже недовго». Цей лист, як і вчинки Б. Михаловського, характеризують його як цілком порядну, працелюбну і скромну людину.

Відомо, що Міська дума задовольнила прохання архітектора. Але його передчуття таки виправдалися і 22 березня 1909 р., коли наближалося його 80-річчя, Б. Михаловський пішов з життя. Прагнучи зберегти пам’ять про видатного польського інженер-архітектора, Міська дума Харкова встановила стипендію його імені в ремісничому училищі, а в залі Міської управи був розміщений портрет Б. Михаловського. Побудовані або реконструйовані ним будинки, що досі прикрашають наше місто, є пам’ятками архітектури Харкова і навряд чи залишать байдужими нас – сучасників!

Джерела інформації:

1. ДАХО. – Ф. 965. – Оп. 1. – Спр. 1.

2. ДАХО. – Ф. 965. – Оп. 1. – Спр. 6.

3. Жур М. История римско-католической церкви в Харькове // Польська діаспора у Харкові: історія та сучасність. – Харків, 2004.

4. Кушлакова Н.М. Інженери-архітектори польського походження в харківському відділенні імператорського російського технічного товариства // Історичний архів. Наукові студії: Збірник наукових праць. – 2009. – Вип. 3.

5. Лейбфрейд А., Полякова Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. – Харьков, 2004.

6. Полякова Ю.Ю. Архитекторы Харькова польского происхождения // Польська діаспора у Харкові: історія та сучасність. – Харків, 2004.

7. Тимофієнко В.І. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть. – К., 1999.

Підготувала – Тетяна Коваленко, кандидат історичних наук.