Владислав Юргевич

Цей відомий історик, археолог, філолог і археограф народився 26 листопада 1818 року у Вільно (нині – Вільнюс, Литва). Батько Владислава, Норберт Юргевич, був магістром права і секретарем Віленського університету.  Шлях майбутнього історика до знань був звивистим і тривалим. Середню освіту він здобув спочатку у Віленському , а потім – у Ковенському училищі (нині – м. Каунас, Литва). Після цього, в 1837 р., Владислав Юргевич виїжджає до столиці Російської імперії, де здобуває вищу освіту на історико-філологічному відділенні Головного педагогічного інституту (Санкт-Петербург). За згадками сучасників, герой нашого нарису навчався дуже старанно, а тому по закінченню Інституту отримав золоту медаль (1842 р.). Це мало важливе значення у подальшому житті Владислава Юргевича, оскільки дозволило йому згодом поїхати на стажування до Лейпцігського університету (Німеччина), де він удосконалював свої знання під керівництвом професора Г. Германна. 1843 році Владислав Юргевич переїжджає до Харкова.

Важливу роль в академічній кар’єрі молодого вченого відіграв також харківський період його життя. У червні 1844 року Владислав Юргевич був призначений на посаду виконуючого обов’язки ад’юнкта водночас двох кафедр: грецької та римської словесності Харківського університету. Це засвідчує високий рівень освіченості цього історика. В 1847 р. він захистив магістерську дисертацію на тему «De mundiciis veterum Graecorum et Romanorum», після чого отримав звання ад’юнкт-професора грецької та римської словесності.

Харківський імператорський університет

В 1845-1852 рр. Владислав Юргевич також перебував на посаді секретаря історико-філологічного факультету Харківського університету. Навчальне й наукове життя молодого вченого було надзвичайно насиченим. В 1852-1857 рр. разом зі студентами першого року навчання він перекладав праці Горація та Цицерона, а студентам старших курсів читав курс грецьких старожитностей, активно займаючись при цьому науковою діяльністю.

Харківський період життя Владислава Юргевича, який тривав 14 років, став часом не лише професійного зростання, але й влаштування приватного життя вченого.

15 листопада 1857 року Микола Пирогов, попечитель Одеського навчального округу, звернувся до свого харківського колеги, Павла Зінов’єва, з проханням запропонувати  Владиславу Юргевичу обійняти посаду професора в Рішельєвському ліцеї (м. Одеса). Герой нашого нарису звісно погодився на це, оскільки чудово розумів, що такі пропозиції робляться далеко не кожному.

Рішел’євський ліцей (м. Одесса)

 У підсумку, в 1858 р. Владислав Юргевич переїжджає до Одеси, де його призначають професором римської словесності Рішельєвського ліцею. У 1865 році вчений переходить до Новоросійського університету (м. Одеса), де через рік представляє до захисту дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора римської словесності («De Jovis Lycaei natura cognominisque huius ratione»). Тут Владислав Юргевич читав лекції з давньоримської літератури, історії державних і релігійних установ Стародавнього Риму, а також – був деканом історико-філологічного факультету (1868-1871 рр.). Важливою віхою у науковій кар’єрі героя нашого нарису стало здобуття звання професора (у 1877 році).

Будівля Рішел’євськоого ліцею (м. Одесса), сучасний стан

Багато років свого життя Владислав Юргевич присвятив діяльності Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей (ІОТІС), яке функціонувало в 1839-1919 рр. Це науково-археологічне товариство досліджувало історію земель південної частини України і Криму та мало право на проведення археологічних розкопок. Владислав Юргевич вступив до цієї організації одразу після переїзду до Одеси і брав активну участь у її роботі.  В 1858 р. герой нашого нарису став повноправним членом Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, а згодом його секретарем (1875 р.) та віце-президентом (з 1883 р.).

Свої дослідження Владислав Юргевич сконцентрував на історії генуезьких колоній, грецької епіграфіки, етнологічних питаннях. В цьому зв’язку він неодноразово здійснював поїздки до Криму, де вивчав залишки генуезьких споруд у Судаку, Феодосії та Балаклаві (в 1861 і 1873 рр.), Збираючи епіграфічний матеріал, Владислав Юргевич відвідував Ольвію (1865 р.). Результати своїх досліджень він  регулярно публікував на сторінках “Записок  Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей”.

У 1863 році – раніше за італійців та уперше в Європі – він опублікував нові і старі написи, які йому вдалося скопіювати під час поїздок до Криму. Принагідно слід згадати, що кожен такий напис цей знаний історик забезпечив докладними історичними коментарями. Безперечним науковим здобутком Владислава Юргевича стало видання «Статуту для генуезьких колоній в Чорному морі 1449 року». Водночас герой нашого нарису підготував дослідження про генуезькі монети (1869 р.), яке фактично відбивало історію генуезької колонізації (і, зокрема, монетної справи Кафи). Владислав Юргевич  також брав активну участь у підготовці і проведенні VI археологічного з’їзду, який проходив в Одесі (1884 р.). Серед іншого, він виступив із доповіддю на тему «Зауваження про деякі місцевості Новоросійського краю, які заслуговують на археологічні дослідження».

У 1887 році цей видатний історик однак повністю припиняє викладацьку діяльність, вирішивши зосередитися на дослідженні епіграфічних пам’яток Криму. Інтерес вченого до цієї проблематики ймовірно сформувався під впливом Миколи Мурзакевича (одного із засновників ІОТІС, який в 1839-1875 рр. був секретарем товариства). Варто зауважити, що цей вибір був надзвичайно важким, оскільки Владислав Юргевич присвятив педагогічній роботі більшу частину свого життя.

Загалом за одеський період цей польський науковець опублікував понад 50 статей і досліджень, в яких намагався охопити всі складові діяльності Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей (ІОТІС). Свої дослідження Владислав Юргевич проводив, спираючись на музейні колекції. Цьому безперечно сприяло його перебування на посаді завідувача музеєм ІОТІС (1883-1893 рр.). Результатом цієї титанічної праці стала підготовка трьох видань путівника по музею (1886-1892 рр.).

Присвятивши все своє життя науці та дослідженням, Владислав Юргевич помер 23 листопада 1898 року. Менше ніж через місяць після смерті, а саме – 18 грудня, в музеї ІОТІС відбулося засідання, присвячене пам’яті видатного науковця, на якому було виголошено численні телеграми співчуття на адресу Товариства.

Аналізуючи професійні здобутки Владислава Юргевича, його діяльність зі збереження і популяризації пам’яток історії та археології Криму, потрібно визнати, що він не був «фігурою першої величини» у науковому світі. Однак йому вдалося зробити істотний внесок у розробку цілої низки важливих напрямків дослідження пам’яток історії Північного Причорномор’я. Для його наукових праць характерне поєднання ретельного аналізу джерел із застосуванням нових методів, втіленням передових ідей, які поширювались в історіографії того часу. Багато з його розробок стали основою для розвитку епіграфічних, нумізматичних, сфрагістичних досліджень античних і середньовічних пам’яток Криму. Окрім того, Владиславу Юргевичу вдалося зробити вагомий внесок у справу збереження історико-культурної спадщини Криму.

Джерела інформації:

  1. Жванко Л. Видатні поляки і Харків: біографічний словник (1805-1918). – Харків, 2018.
  2. Коваль І.М. Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. Історія та сучасність (1865–2015). – Одеса, 2015.
  3. Мурзакевич Н. История генуэзских поселений в Крыму. – Одесса, 1837.
  4.  Шаманаев А.В. Письма вице-президента Одесского общества истории и древностей В.Н. Юргевича об организации археологических исследований Херсонесского городища в 1884 г. // Документ. Архив. История. Современность. – Вып. 7. – Екатеринбург, 2007.  – С. 392-417.
  5. Ясь О.В. «Записки Одесского общества истории и древностей» // Енциклопедія історії України. – Т. 3: Е-Й / під ред. В. А. Смолія. НАН України. Інститут історії України. – Київ, 2005. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zapiski_odesskogo_obshchestva_ist_i_drevnostey (дата звернення: 15.11.2019)

                                                            Підготував – Всеволод Сергієнко.