Карл-Владислав Ротерт

Карл-Владислав Ротерт – знаний польський ботанік, мандрівник, викладач Казанського, Харківського та Новоросійського (у м. Одеса) університетів. Ще за життя його ім’я стало добре відомим у наукових колах, а творча спадщина досі залишається вкрай важливою для польських та українських вчених.

Життєвий шлях Ротерта охоплює період від 60-х років ХІХ ст. до Першої світової війни. Всі перипетії і протиріччя цієї доби закономірно вплинули на формування світогляду й характер творчості науковця. Карл-Владислав народився 6 серпня (за старим стилем – 25 липня) 1863 р. у місті Вільно. Він був найстаршою дитиною у заможній багатодітній польській родині. Деякі з-поміж шести його молодших братів та сестер згодом також досягнуть значних успіхів у своїй діяльності. Наприклад, Олександр Ротерт стане відомим інженером та професором Варшавського університету (1924 р.).

Дерптський університет

Закінчивши середню школу в Ризі, Карл-Владислав в 1880 р. вступає до Дерптського університету (нині місто Тарту, Естонія) на відділення ботаніки фізико-математичного факультету. Під час навчання в університеті Карл-Владислав був одним із учасників корпорації «Конвент Полонія» – найстарішої польської академічної спільноти. Вона була заснована у 1828 році і всіляко намагалася продовжувати традиції та ідеї Віленського університету після його закриття російською владою. Загалом ця спільнота об’єднувала усіх студентів, що походили з території давньої Речі Посполитої, незалежно від їх конфесійної приналежності чи соціального статусу.

Герб академічної корпорації “Конвент Полонія”

Вже у 1885 р. Карл-Владислав Ротерт захищає дисертацію під керівництвом Едмунда Русова і отримує ступінь магістра ботаніки. Після закінчення навчання майбутній вчений розпочинає свою подорож відомими університетами.

На початку кар’єри, протягом двох з половиною років, він працював у Страсбурзі, а після цього – ще півроку у Санкт-Петербурзькому університеті. Зокрема, він стає співробітником лабораторії професора Андрія Фамінцина, знаного своїми здобутками в галузі фізіології рослин. Саме за його ініціативи в Санкт-Петербурзі було організовано лабораторію – першу в Російській імперії спеціальну науково-дослідну установу з фізіології рослин. Окрім того, Андрій Фамінцин разом із Володимиром Вернадським ініціював створення Комісії з вивчення виробничих сил Росії.

Проте вже за чотири роки Карл-Владислав був призначений приват-доцентом в Казанському університеті, в якому залишився аж до 1897 року.

В Російській імперії приват-доцент – це викладацька посада, яка дозволяла допускати до читання лекцій осіб, що захистили дисертації, але не входили до штату університету. Право на звання приват-доцента отримували випускники університетів, які закінчили їх з науковим ступенем, підготували і захистили дисертацію.

Паралельно з роботою у лабораторії Андрія Фамінцина, Карл-Владислав підготував і в 1893 році захистив дисертацію на звання доктора ботаніки в  Університеті Святого Володимира в Києві. Останній рік у Санкт-Петербурзі він провів як екстраординарний професора, викладаючи анатомію і фізику. Ця посада надавалася тим особам, які щойно здобули звання доктора. Зазвичай вони отримували меншу платню, ніж ординарні професори. Саме в званні екстраординарного професора Ротерта було переведено до Харківського університету (49.988701, 36.229810).

Харківський імператорський університет

Ботаніка в цьому навчальному закладі почала розвиватися з моменту його організації і головним чином зводилася до сфери систематики і флористики. Карл-Владислав прийшов в університет на місце Володимира Паладіна, відомого фітофізіолога, основоположника вчень про дихання рослин, який якраз переїхав до Варшави. У своїй науковій та педагогічній діяльності Ротерт намагався дотримуватися ідей та традицій свого попередника.

Будучи в Харкові, він опублікував роботу «Введення у фізіологію рослин», в якій продемонстрував навики досвідченого вченого, сформулював свої загальнобіологічні погляди, проаналізував теоретичні питання та методи дослідження фітофізіології.

Працюючи в Харківському університеті, Карл-Владислав Ротерт успішно поєднував викладацьку і наукову діяльність. Зокрема, він проводив важливі дослідження в царині анатомії рослин і мікології. Окрім того, саме його зусиллями було суттєво покращено лабораторію для занять фізіологією рослин.

Проте умови праці в Харківському університеті надалі були важкими: не вистачало необхідної для проведення досліджень літератури, на кафедрах бракувало посібників та обладнання, студентська спільнота залишалася інертною до нових знань. До того ж, у 1884 р. було введено новий університетський статут, внаслідок чого погіршився статус викладачів. Відтепер вони не мали впливу на університетські справи, і зокрема – на систему управління. Окрім того, суттєво ускладнилося спілкування між викладачами і студентами.

Вже в 1900 р. Карл-Владислав став ординарним професором ботаніки у Харківському університеті. Це означало, що він мав право брати участь в засіданнях Ради університету, обирати і бути обраним на виборні університетські посади, читати загальні і спеціальні курси, вести семінари. Проте польський природознавець не полишав думки про те, аби покинути Харків. Вже 1901 р. він офіційно заявив про своє бажання перейти до Новоросійського університету, а вже наступного року таки переїхав до Одеси. У 1902-1908 рр. Карл-Владислав Ротерт працює тут професором ботаніки, а згодом повертається до Харківського університету, де стає професором фізіології рослин.

Протягом наступних двох років Карл-Владислав здійснив подорожі на Яву, Суматру, Цейлон, в південну частину Індії, до Єгипту, Греції, в країни Європи, Азії, Північної Америки. Згодом (в 1910-1914 рр.) він стає професором фізіології рослин Ягеллонського університету в Кракові.

Незабаром він однак вирішує переїхати до родини в Саратов, а звідти відправляється в подорож до Середньої Азії та на Кавказ.

У 1915 р. Сергій Навазін запропонував Карлу-Владиславу працювати в  Університеті Святого Володимира в Києві, але з огляду на воєнну ситуацію науковець вимушений був переїхати до Петрограду. Там він знову опиняється під керівництвом Андрія Фамінцина, працюючи в Ботанічному музеї.

Карл-Владислав був одружений на Ользі Сегелі, але їх шлюб залишився бездітним. Помер цей видатний науковець 3/16 січня 1916 р. у 53-річному віці від грипу, його поховали у Петрограді.

Слід сказати, що Ротерт був членом-кореспондентом і дійсним членом Ризького природознавчого товариства (Rigaer Naturforscher Verein, з 1909 р.), членом Німецького ботанічного товариства (Deutsche Botanische Gesellschaft, з 1908 р.), членом Варшавського наукового товариства (з 1911 р.).

До історії ботаніки Карл-Владислав увійшов як автор багатьох праць, присвячених анатомії та фізіології рослин, систематиці та флористиці, цитології та біології нижчих рослинних організмів. Окрім того, він зробив важливі відкриття у царині ботаніки. Зокрема, довів наявність хромопластів у вегетативних органах рослин, з’ясував особливості будови оболонки рослинних судин.  Карл-Владислав Ротерт прожив недовге, але цікаве життя, сповнене різними подіями, успіхами і невдачами. Маючи яскравий талант, терплячість, неабияку працьовитість та величезні знання в своїй галузі, він завжди працював на науку та заради неї.

Джерела та література:

  1. Манойленко К.В. Владислав Адольфович Ротерт. – Ленинград, 1978.
  2. Багалей Д.И., Сумцов Н.Ф., Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). – Харьков, 1906.
  3. Мооритс Х.А. Владислав Адольфович Ротерт // Материалы 8-й конференции по истории науки в Прибалтике. – Тарту, 1970. – С. 86–89.
  4. Коробченко А. А. Зміст та основні напрями діяльності товариства дослідників природи при Харківському університеті (1869–1930 рр.) в контексті розвитку природознавства в Україні // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Вип. 43. – Запоріжжя, 2015. – С. 345-351.
  5. Шаталова-Залеская Е. О. К истории кафедры физиологии растений в Харьковском университете // Тр. НИИ биологии и биологического факультета. Очерки по истории биологии в Харьковском университете. – Т. 22. – Харьков, 1955. – С. 227-234.

 
Підготувала – Катерина Колісник