Юліан Пенський

У світі існує величезна кількість видатних представників мистецтва, науки, політики та інших сфер діяльності, які завжди у всіх на слуху. Їх діяння обговорюють на наукових конференціях, в сесійних залах та у науково-дослідних працях. Але сьогодні ми будемо говорити про представника однієї з найшляхетніших професій: лікаря, етнічного поляка і просто гідну людину – Юліана Пенського. Перш ніж розпочати його історію, варто згадати про тих, хто вклав в нього те завзяття і міць, з якими він буде впевнено йти життєвим шляхом.
Юліан народився у 1859 році, в місті Славута (нині – Хмельницька область) у польській родині. Його рідний батько – Роман Пенський – брав участь у Січневому повстанні (1863-1864 рр.), внаслідок чого царат заслав його до Сибіру. В результаті, маленькому Юліану, якому тоді виповнилося лише чотири роки, прийшлося рости без батька. Мати героя нашого нарису – Хенріка – часто розповідала йому про Романа Пенського, вчила завжди бути сильним і наполегливим та завжди невпинно прямувати до своєї мети. Дитинство Юліана пройшло в Славуті. Хоча юнаку було важко без батька, але він поступово стає успішним та перспективним. Наприкінці 1870-х років Юліан Пенський приїжджає до Харкова, переслідуючи лише одну мету – отримати знання і гідну освіту. В результаті, вже у 1872 р. Юліан Пенський поступає до Харківської губернської гімназії, де навчається до 1876 року. Після цього він вирішує звузити свою освіту, обравши один конкретний напрям – хірургію.

Харківська губернська гімназія

Тепер Юліан вчиться більш ретельно, оскільки цього вимагає обраний ним професійний шлях. Вже у гімназії майбутній хірург добре знає, що буде робити далі. Аби реалізувати усі свої ідеї та бажання, він готується до занять надзвичайно ретельно та сумлінно. Зусилля Юліана Пенського дають необхідний результат: після блискучого закінчення Харківської гімназії (1880 р.) він без роздумів поступає до Харківського університету. Адже Юліан небезпідставно вважає його найпридатнішим місцем для вдосконалення свої знань. Відтоді його життя кардинально змінюється. Перші два курси герой нашого нарису проводить в бібліотеці університету, не втрачаючи можливості відвідувати її після кожного заняття. Майбутній видатний хірург тоді ще не знав, що завдяки своїй наполегливій праці у студентські роки він зможе згодом стати професором, який своїми відкриттями полегшитиме страждання тисяч людей.
По закінченні другого курсу він демонструє великі успіхи у навчанні. Юнак із легкістю переходить з курсу на курс, набираючись досвіду і, що важливо, набуваючи постійних наставників, які були здатні побачити у ньому потенціал.
Протягом наступних курсів викладачі вчать Юліана теорії і практиці створення ліків та препаратів. Паралельно талановитий студент жваво засвоює усе, пов’язане із хірургією. Серед іншого, він тоді працює у лабораторіях професорів А.І. Якобія та В.П. Крилова, що надало йому безцінні знання у царині гігієни та патологічної анатомії. Під кінець навчання Юліан Пенський практично не виходить з університету, намагаючись встигнути вивчити усе, що стосується поглибленого курсу хірургії. Найбільшу увагу в цьому зв’язку в нього викликають шляхи реставрації клітин, ушкоджених внаслідок травм чи випадків післяопераційного втручання. Це пробуджує у ньому на разі ще досить сирі, але вкрай сміливі ідеї.
Кінець навчання у Харківському університеті став лише формальним переходом від однієї до іншої площини вивчення хірургічних маніпуляцій. Слід зауважити, що випускні екзамени виявилися для Юліана Пенського лише дитячою забавкою. В архівах університету є свідчення про те, що у 1885 році він скінчив alma mater з поміткою «Cum Eximia Laude», тобто «З найвищою пошаною». До цього рівня мало хто тоді дотягував. В найкращому випадку студенти отримували «Cum Laude» – тобто просто «З пошаною».
Будучи вже готовий до великих звершень, Юліан у 27 років стає помічником прозектора. На цій посаді йому безперечно сталися у нагоді ті позалекційні заняття із викладачами Харківського університету, які надавали талановитому студенту додаткові знання з теорії і практики створення ліків та медичних препаратів. Довгі 9 років Юліан набирався досвіду, працюючи пліч-о-пліч зі своїм наставником, лікарем-прозектором. Той передавав допитливому учневі знання на практиці, вказуючи де саме можна використати їх з користю і навіть далі вдосконалити. Можна сказати, що вже через п’ять років такої роботи Юліана Пенського навряд чи можна було назвати «помічником». Адже керівник ставився до свого підлеглого як до рівного, визнаючи його високий професійний рівень. Завдяки цій роботі герой нашого нарису отримав не тільки досвід, а й необхідні рекомендації для подальшого продовження кар’єри.

Фотопортрет Юліана Пенського


У 1893 році він захистив наукову працю на здобуття ступеню доктора медицини (на тему «Досліди пересадки»). З 1895 року Юліан Пенський сам стає прозектологом, з поміткою «спеціаліст з хірургії». 25 травня того ж року «височайшим наказом» він був затверджений професором кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії. Відтепер він міг працювати на сто відсотків у своїй улюбленій сфері наукових інтересів, вдосконалючи на практиці шовування як зовнішніх так і внутрішніх ушкоджень тканин та органів. Тоді ж Юліан Пенський активно займається популяризацією науки. У 1896 р., паралельно з основною роботою, він стає редактором журналу «Труды Meдицинской секции Общества опытных наук» та співробітником періодичного видання «Вестник медицины». Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Юліан Пенський активно контактує на професійному ґрунті з іншим хірургом Н. М. Кузнєцовим. Їх наукові інтереси цілком співпадають.
У 1909 році Юліан Пенський виходить на новий якісний рівень своєї кар’єри, очолюючи кафедру госпітальної хірургії при Харківському університеті. Тут він працюватиме аж до самої смерті, навіть на секунду не припиняючи свою професійну діяльність. Очолюючи кафедру, він продовжує співпрацю з Кузнєцовим (вона була започаткована ще у 1893 році). Протягом двох років вони працюють над модифікованим варіантом швів особливо уражених внутрішніх органів (і насамперед концентруються на швуванні печінки). Ця наполеглива праця дала свої результати, які понад 100 років будуть успішно використовуватися в медицині. «Гемостатичний шов Пенського – Кузнєцова» й досі добре відомий кожному досвідченому хірургу. Паралельно Юліан Пенський вдосконалив деякі рекомендації щодо лікування захворювань печінки та внутрішніх органів тулуба.
Пенський і Кузнецов вирішили не зупинятися на винайденні такої нової і «революційної» на той момент системи лікування. Тандем видатних хірургів вдосконалював способи лікування та регенерації печінки. Вони запропонували «Голку Пенського-Кузнєцова», створивши тим самим новий спосіб резекції печінки та вдосконаливши винайдений ними раніше дієвий «Шов Пенського-Кузнєцова». Завдяки цьому вдалося полегшити долю тисяч людей протягом понад 100 років. Отже, видатний поляк не боявся пропонувати нове та спростовувати недієве старе.

«Шов Пенського-Кузнєцова»


Розповісти про свої думки і наукові наробки Юліан Пенський зміг на ХІІ з’їзді хірургів (1912 р.), де він виступив із доповіддю «Про ранню операцію гострого апендицита». Цей випадок зайвий раз підтверджує широке коло професійних інтересів видатного лікаря. Що можна напевно сказати: він не боявся працювати як індивідуально, так і у команді. Безперечно Юліан Пенський був розумною людиною, а тому усвідомлював, що лише поєднавши свої знання різні науковці можуть разом створити дещо дійсно революційне. У 1914 році він вперше здійснив перикардотомію сліпчивого перикардиту. Цю операцію герой нашого нарису зробив разом з ще одним спеціалістом у сфері хірургії – Трофімовим. Іншим важливим здобутком Юліана Пенського стало винайдення штучного сечового міхура, який він успішно конструював з петлі кишки під час реальних операцій.
Останні роки життя цього видатного лікаря виявилися надзвичайно продуктивними з професійної точки зору, але проходили у вкрай важких умовах. Революція 1917 р., громадянська війна, часті зміни влади – усе це надзвичайно ускладнювало діяльність його рідного факультету та університету в цілому. В 1919 р. до його alma mater прийшло повідомлення, що університет буде реформовано на вимогу Наркомату з охорони здоров’я УСРР. А в квітні 1920 р. Юліан Пенський помер на 60-му році свого життя.
Історія життя цього видатного хірурга чітко доводить, що завзяття і сильний характер є прерогативою лише величних людей. У наш час харків’яни добре пам’ятають про Юліана Пенського. Скажімо, Харківський національний медичний університет нещодавно святкував 150-ту річницю його народження. Медики вшанували пам’ять цього знаного лікаря як неперевершений приклад милосердя і порядності; непересічну особистість, яка присвятила усе своє життя винайденню шляхів полегшення долі інших людей.

Джерела інформації:

1. Малая медицинская энциклопедия. – Москва, 1991-1996

2. Перцева Ж. Последний декан медицинского факультета // Медичний університет. – 2019. – № 3-4 (28 лютого) – С. 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.knmu.kharkov.ua/attachments/3-4_19.pdf

3. Ziemia Sławucka – ojczyzna znamienitych Polaków. Część 2 // Słowo Polskie. – 2019. – № 10/87 (październik).

4. Szarejko P. Słownik lekarzy polskich XIX wieku. – Tom 4. – Warszawa, 1997. – S. 222-224.

Підготував – Максим Агарков.