Ян Цепляк

Шпигунська історія з Яном Цепляком у Харкові

 

В останні роки дедалі більшої популярності набуває історія повсякдення. Звернення до неї є актуальним і необхідним, оскільки дозволяє створити достовірніше дослідження, «оживити» історичні процеси, проникнути вглиб історичної «матерії», наблизитися до розуміння людського минулого.

Таке прочитання історії можна застосовувати в т.ч. й тоді, коли звертаєшся до аналізу життя римо-католицького духовенства Російської імперії на початку ХХ ст. Попри свій легальний і офіційний статус, воно перебувало під наглядом поліції. Священикам, які за своєю національністю були здебільшого поляками, інкримінували націоналізм і сепаратизм. Архівні матеріали містять цілу низку нових подробиць про цих підозрюваних, а також – дозволяють дізнатися маршрут їх пересування по Харкову.

Зокрема, йдеться про історію, яка трапилася з єпископом Яном Цепляком. Він мав приїхати до Харкова 27 вересня 1911 р., аби відвідати місцевий костьол і за кілька днів виїхати до Сум. Аби зробити виразнішим образ цього єпископа, одразу ж зазначимо, що він був надзвичайно доброчесною і порядною особою. Збереглися спогади колег, які змальовували його як людину, котра була готова надати допомогу кожному. Своєю відкритістю та добротою він просто зачаровував людей та перетворював ворогів на друзів. Але такої думки про нього були далеко не всі. Чому ж настільки мирна та добропорядна людина викликала невдоволення з боку представників влади і самого імператора?

Почалося все з того, що Директор департаменту духовних справ повідомив харківського губернатора – Митрофана Кириловича Катеринича – про приїзд єпископа.

Зокрема, чиновник розповів, що Яну Цепляку було дозволено відвідати римо-католицькі костьоли «в Центральній Росії» за маршрутом, який затвердив сам архієпископ.

Попереднього 1910 р. єпископ Я. Цепляк відвідував римо-католицькі парафії у Мінській губернії. Його поява мала великий резонанс серед місцевого польсько-католицького населення. Костьоли та домівки було прикрашено червоно-білими, біло-блакитними і біло-жовтими прапорами, що мало символізувати націоналістичні настрої населення.

Ян Цепляк не тільки не перешкоджав цьому виявленню почуттів, але й підтримував такі дії місцевих католиків. Цікаво, що головним пунктом у списку звинувачень на адресу єпископа стало те, що він під час молитви не згадав імператора і всієї царської сім’ї. Водночас, він дозволив собі критикувати діяльність православної церкви та уряду. Після таких проявів вільнодумства, немислимих у царській Росії, Цепляк звісно ж був звільнений з посади члена римо-католицької духовної колегії. Окрім того, на кожен свій наступний візит він мав отримувати спеціальний дозвіл у міністра внутрішніх справ.

У зв’язку із вищезгаданим випадком постали обов’язкові до виконання постанови. Зокрема, директор відповідного департаменту подав прохання не чинити жодних утисків Я. Цеплякові, але водночас – організувати шпигування за діями єпископа і, в разі виходу ситуації з-під контролю, застосувати рішучі дії, аби релігійний візит не набув політичного забарвлення.

Зрештою, попри надзвичайно активну діяльність правоохоронних органів, візитація пройшла у надзвичайно спокійному річищі. Єпископ прибув до Харкова 27 вересня, разом із чотирма ксьондзами, п’ятигодинним вечірнім поїздом. Як і планувалося, делегація відправилася до костьолу, де Ян Цепляк виголосив стислу релігійну промову, а свій вільний час присвятив спілкуванню із настоятелем храму. Слід відмітити: побоювання, що «мінська ситуація» матиме рецидив, виявилися марними. Скажімо, будівля харківського костьолу була прикрашена лише зеленню, але не польськими національними кольорами. (вул. Гоголя 4; 49.996623, 36.235241).

Вже наступного дня єпископ Ян виступив перед настоятелями, а наприкінці своєї релігійної проповіді помолився за здоров’я імператора та всієї великої імператорської родини. Отже, і другий минулорічний інцидент під час візиту до Харкова не повторився. Можемо припустити, що санкції, застосовані до єпископа у 1910 р., дали йому чітке уявлення про ставлення царської Росії до патріотичних проявів польського населення. Відповідно, Ян Цепляк намагався чітко слідувати поставленим інструкціям під час своїх візитацій.

На третій день перебування у Харкові єпископ ані хвилину не залишався без нагляду: у рапорті поліцмейстера міститься детальна інформація про його пересування, розмови, перераховуються всі ті, хто був присутнім на обіді у Польському домі.

Звичайно, єпископ й гадки не мав про те, що кожен його крок відстежується і детально фіксується. Як свідчать архівні дані, бюрократичний апарат завжди працював за однією й тією ж схемою. Рапорт із департаменту духовних справ? Є! Рапорт поліцмейстера? Є! А вже потім, сам губернатор пише міністрові внутрішніх справ щодо стану спостереження за Яном Цепляком.

В наші більш-менш демократичні часи досить важко уявити, що стільки уваги, часу, зрештою – рапортів, було присвячено звичайному єпископу. Тим більше, що всі ці події відбулися у Харкові – місті переважно православному. А більшу частину його населення станом на 1911 р. складали аж ніяк не поляки, які могли б підняти національне повстання. Але навіть беручи до уваги всі ці факти, наказ шпигувати за діями Яна залишався актуальним.

Зрештою й сам єпископ чудово усвідомлював, що минулорічний порив його душі був занадто вже відвертим. А отже, відступи від усталеної програми дій по відношенню до царя й імперії в жодному разі не повинні були повторитися. Тому кожен свій крок та проповідь він корегував з огляду на події, які вже пережив.

До речі, неможливо не згадати про подальшу долю цього священика. Ян Цепляк був особистістю з непересічною долею. Скажімо, під час Першої світової війни він активно займався благодійною діяльністю, створив низку організацій та всіляко допомагав біженцям. Єпископ Цепляк з усією своєю енергією та майже юнацьким запалом занурився у роботу і – це важливо – зміг знайти священиків, які істотно допомогли йому в праці. Вже після приходу до влади більшовиків він став активним противником націоналізації церковних будівель. У цей непростий час він залишався вірним своїм принципам та виступав проти передачі костьолів під контроль парафіяльних комітетів, наполягаючи на тому, що на чолі парафії має бути священик. Окрім того, єпископ таємно організував школу Закону Божого і навіть певний час керував діяльністю Духовної семінарії.

За це його кілька разів заарештовувала радянська влада. В 1923 р. – під час судового процесу в Москві над 15 священиками – Цепляк був звинувачений у контрреволюційній діяльності в інтересах світової буржуазії і засуджений до смертної кари. Цей випадок викликав небувалий резонанс у світі, внаслідок чого вищу міру покарання було замінено на десять років ув’язнення. Потрібно сказати, що заміна вироку на менш жорстокий стосувалася лише Яна Цепляка. Натомість його колегу Константи Будкевича було розстріляно одразу ж по завершенні судового процесу. Після звільнення з-під варти єпископа Цепляка відіслали до Польщі, звідки він згодом переїхав до Риму. Тут він працював в апостольській курії, неодноразово зустрічаючись із Папою Римським. В наступні роки, після всіх пережитих перепитій, Ян веде активну діяльність в США, де відвідує близько 400 церков та виголошує понад 800 проповідей.

Повертаючись до подій, пов’язаних із приїздом Яна Цепляка до Харкова, слід відмітити, що так звані «шпигуни» фіксували практично все: людей, з якими спілкувався єпископ; його переміщення по місту, час перебування в тому чи іншому місці.

В архівних справах збереглася цікава замітка із тогочасної «Московської газети», в якій було зауважено, що під час приїзду єпископа над костьолом було вивішено національні прапори. Для того, аби не надавати візитації Цепляка політичного забарвлення, адміністрація міста «попросила» ці прапори зняти. Як бачимо, управлінський апарат намагався попередити будь-яку ситуацію, яка могла згодом трактуватися як націоналістичний виступ.

Зрештою впродовж чотирьох проведених днів у Харкові єпископ Ян Цепляк не дозволив собі нічого зайвого. Він неодноразово молився за родину імператора і в чудовому настрої поїхав пасажирським потягом до Полтави, звідки планував дістатися до Сум.

Передфінальна ланка бюрократичного апарату — губернатор — у своєму рапорті від 6 жовтня 1911 р. таким чином охарактеризував візит єпископа: «посещение епископом Цепляком города Харькова носило чисто религиозный характер и каких либо выступлений со стороны епископа против правительства и православной церкви не было».

Отже, попри легальність свого положення в Російській імперії, католицька церква і польське населення перебували під постійним наглядом поліції. Навіть звичайні візити священиків жорстко регламентувалися. Що вже казати про пересічне населення, яке прагнуло не забувати свої коріння і не піддаватися уніфікації з боку імперії.

Проте, якими би складними не були часи і які б випробування перед нами не ставила доля, слід завжди залишатися насамперед порядною та доброчесною людиною, пам’ятати про свої внутрішні принципи і бути їм вірним.

 

Підготувала  — Катерина Колісник.

 

Джерело інформації:

  1. ДАХО. – Ф.3. – Оп. – Спр. 3504.
  2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gaudete.ru/jan-cieplak/
  3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://gufo.me/dict/politics_dict/
  4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://biographies.library.nd.edu/catalog/biography-0214