Болеслав Скарбек-Шацький

Харківськими слідами Болеслава Скарбек-Шацького

В наш час біографістика перетворилася на своєрідний тренд історичної науки. Так чи інакше, на полицях книгарень ми бачимо численні наклади наукових праць, присвячених історичним діячам/політичним лідерам, які часто набувають характеру світових бестселерів. Такі книжки дають нам розуміння того, яку важливу роль в історії відіграє певна непересічна особистість. І це є корисним для кожного з нас – адже треба розуміти свою індивідуальність, винятковість.

Але є такі люди, які проходять повз увагу письменників, дослідників-науковців – свідомо чи ні. От тут і криється вся свята тайна, особливо коли ми звернемося до радянського спадку.

Такою особою, про яку до 1958 року свідомо замовчували[1], був польський комуністичний діяч в УСРР Болеслав Владиславович Скарбек-Шацький (Skarbek/Szacki) (1888 – 03.06.1934).

 

«…В процессе дальнейшего следствия по делу “Польской военной организации” (ПВО) все больше выявляется роль зав. польсекцией Черниговского обкома КП(б)У Скарбека, как одного из основных и старейших руководителей этой организации на Украине…»

 

Із доповідної Й. Сталіну та  заступнику голови ОГПУ Г. Ягоді  голови ГПУ УСРР В. Балицького від 7 серпня 1933 р.

 

«Заарештований органами ГПУ, я проаналізував усе своє минуле й пройдений мною шлях. Заявляю, що арешт вважаю цілком правильним. До партії я увійшов, не позбувшись повністю дрібнобуржуазної й націоналістичної ідеології, з залишками пепеесівських традицій. Саме це й штовхало мене на шлях контрреволюційної практики…».

 

Із заяви Б. Скарбека голові ГПУ УСРР В. Балицькому від 19 серпня 1933 р.

 

Наведені вище документи засвідчують, що один із найлояльніших до радянського режиму польських комуністів був звинувачений, а також – «визнав» свою «належність» до «ПВО». Доля була жорстока з ним – вища міра покарання (після гегелівської «тріади» чекістів). Але цьому передувало ціле життя, насичене багатьма цікавими періодами, один з яких виявився пов’язаний із  м. Харковом.

Оскільки предки Б. Шацького брали участь у повстанні Тадеуша Костюшки (1794 р.), їх було вислано з Польщі. Саме тому герой нашого нарису народився у м. Кузнецьк Саратовської губ., в родині лісника. Відвідував  Немирівську класичну гімназію. Позаяк родина Шацьких була незаможною, вона володіла тільки спогадами про колишнє шляхетство. Крім старшого Болеслава, у ній були також молодші діти – брат Олександр та сестра Елеонора (на момент арешту Б. Скарбека у серпні 1933 р. його брат – О. Шацький – мешкав у Ленінграді, працював хірургом у Військово-медичній академії; сестра Елеонора, у шлюбі Бромирська, була громадянкою Польщі). Після смерті чоловіка мати Болеслава, щоб утримувати сім’ю, змушена була здавати квартиру для учнів  – приїжджих гімназистів.

Скрутне становище родини звісно стимулювало Болеслава до роздумів про «матеріальне» і його розподіл, а це, своєю чергою, зумовило захоплення модними тоді серед молоді соціалістичними ідеями і подальше долучення до Польської соціалістичної партії (ППС). Антон Хлопіцький, один із активних членів київської групи ППС, був тією людиною яка «завербувала» молодика польського походження.

Згодом Болеслав стає студентом Київського політехнічного інституту, який він щоправда так і не закінчив.

Ось тут ми і повертаємося до нашої «одіозної» історії, яка пов’язує Б. Шацького з Харковом. За активну участь у революційній діяльності та бажання зі зброєю в руках відроджувати польську державність, борючись проти царської Росії, він був заарештований та ув’язнений (1914–1916 рр.).

В канцелярії Харківського губернатора бачимо свідчення поліцмейстера Вітебської губернії про те, що 18 серпня 1914 р. «дворянін» Шацький був спрямований для відбування свого покарання до Харкова, у зв’язку з тим, що в низці інших губерній (Київська, Подільська, Волинська etc.) в 1914-1916 рр. було запроваджено військовий стан (Перша світова війна). Всі документи, в т. ч. – відповідь губернатора поліцмейстеру, проходять в жанрі екшен-детектив, під грифом «СЄКРЄТНО».

Цікавим і змістовним є подальший хід його справи. В ній фігурує низка документів, які засвідчують, що жандармерія Харкова здійснювала щільний нагляд за переміщенням персони, яка настільки зацікавила їх. Спочатку він проживає по вул. Мироносицькій, 9  (про це йдеться в «сообщенії» поліцмейстера Харкова губернатору міста) і мирно відбуває своє покарання. Проте вже за рік місце локації змінюється і наш підозрюваний, у всіх смертних гріхах, переїжджає на нову адресу – Щедринський квартал, 46. Про це педантично інформує та сама «слєжка» у формі «доносу» на «дворяніна» Шацького від 25 серпня 1915 р. в управління поліцмейстера м. Харкова. Далі можемо спостерігати як місцева влада хотіла позбутися персони non grata, використовуючи при цьому різні методи та засоби. Чого варте лише саме «ходатайство» поліцмейстера м. Харкова до Вітебського губернатора з проханням вияснити важкі злочини та «прєступну дєятєльность за гражданіном» Шацьким, з подальшою його відправкою на військову  службу та відбування військової повинності.

Звісно цікавим було б дізнатися, чи знав сам пан Болеслав про той ажіотаж, який був викликаний його перебуванням в Харкові? Вірогідно, що так. Вже через рік після свого приїзду, він просить про переведення до Києва, мотивуючи це тим, що в минулому він був студентом Київської політехніки. На що губернатор Вітебська в дусі «совєршенно сєкрєтно» відписує – дзуськи. В кінцевому рахунку, в Шацького могли бути різні приводи для того, аби клопотати про переведення – довчитися та здобути повну освіту і/ або, враховуючи революційність Києва цієї доби та важливу роль в цьому процесі поляків[2], продовжити діяльність, яка власне й спричинила це ув’язнення.

Але як би там не було – «Аннушка уже разлила подсолнечное масло». Доля таки внесла свої корективи, і харківський період став тим ключовим поворотом, який й визначив подальше життя Шацького. Після змальованих нами подій він став одним з організаторів Польського соціалістичного об’єднання у Харкові (1917 р.). Того ж року вступив до лав РСДРП(б). У 1917–1918 рр. – був членом Харківської ради робітничих і солдатських депутатів, завідувачем культурно-освітнього відділу губернського комісаріату в польських справах у Харкові (з січня 1918 р. – крайового комісаріату у польських справах). А далі… Роки праці в Києві, Москві, Чернігові. Робота на посаді редактора газети «Киевский пролетарий», завідувача відділу Київського окружкому (міськкому) КП(б)У, директора Інституту польської пролетарської культури при ВУАН. Але в кінцевому рахунку він, як і тисячі інших, потрапив до лещат репресивної машини, яка активно працювала в рамках тоталітарної системи Й. Сталіна. Відповідно, 1 червня 1934 р., за підписом заступника голови ОГПУ Г. Ягоди, керівникові республіканського чекістського відомства Вс. Балицькому було відправлене, із поміткою «Особисто», таке розпорядження:

«ОГПУ препровождает выписку из протокола заседания коллегии ОГПУ от 9/III-34 г. по делу № 11567 – Скарбек-Шацкого Болеслава Владиславовича – на исполнение. Исполнение донесите».

3 червня 1934 р. у Харкові вирок було виконано.

 

Джерело інформації: ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 287. – Спр. 5309.

 

Підготував – Валентин Єрьомін

[1] Його дружина з сином після ХХ з’їзду КПРС під час т. зв. «лібералізації» наполягли на реабілітації його імені як незаконно засудженного у справі ПОВ (Польської Військової Організації) в Україні.

[2] Йдеться про діяльність таких студентських організацій як  пілсудчикова «Корпорація» чи проендецька «Полонія».