«Харківський слід» двох Бжезінських

При виголошенні прізвища Бжезінський (в Україні, Польщі, та що там казати – у всьому світі) люди будуть твердо відповідати, що воно асоціюється в них із такими словами, як «Велика шахівниця», геополітика, геостратегічні дослідження, антикомунізм. І це не просто слова! Адже Збігнєв Бзежінський дійсно являє собою культову постать американської зовнішньої політики другої половини ХХ століття. Але ми поговоримо не стільки про нього, як про ту людину, котра власне й дала йому життя, виховання та безумовно освіту, в найстарішому та найвідомішому виші Канади – Університеті Макгілла.

Давайте уявимо собі таку незвичну ситуацію, яка може статися з будь-ким, в тому числі – з Вами, через кілька днів, тижнів, місяців в Монреалі (Канада). Ви, наприклад, плануєте зустрітися із друзями на вечері у якомусь затишному ресторані. Ви шукаєте на Google  інформацію щодо такого місця, яке буде зручним для всіх ваших друзів ….. і виходить, що оптимальною локацією для всіх стане грецький ресторан, розташований на вулиці імені Тадеуша Бжезінського. Хто ж він такий, на честь кого названо цю монреальську вулицю? Знаменитий пекар, який запатентував круті булочки для хот-догів? Чи можливо – видатний канадський спортсмен, який виграв золоту олімпійську медаль у метанні списа? А може це взагалі солдат канадської армії, який врятував голландську сім’ю з палаючої будівлі, ризикуючи своїм власним життям під час Другої світової війни?

Саме такі питання може задавати собі сьогоднішнє покоління Полонії Монреаля (особливо ті, хто приїхав до міста в 80-90-х роках ХХ століття). Слід сказати, що тоді в польських ЗМІ «ходило» дуже багато розмов про Збігнєва Бжезінського (сина Тадеуша), який в 1977-1981 роках був радником з питань національної безпеки США. В непростий біполярний час він чинив значний вплив на американську зовнішню політику, постулюючи підтримку Сполученими Штатами Америки антирадянської партизанки в Афганістані і антикомуністичного руху «Солідарності» в Польщі.

Батько цього впливового американського політика, Тадеуш, був сином Казимира Бжезінського (судді з Перемишля, ад’юнкта гродського суду у Радимно в період з 1898 р. по квітень 1906 р.) та Софії Воронецької. Обоє вони були поховані на головному кладовищі Перемишля. Народився Тадеуш Бжезінський у 1896 році у місті Золочів на Львівщині. 1 вересня 1902 р. він вступив до чотирирічного народного училища в Радимно. В 1905 році Казимира Бжезінського було переведено на роботу до Перемишля. А тому четвертий клас його син закінчував вже там, у народній школі імені Яна Канти, що знаходилася на вулиці Грюнвальдській. У вересні 1906 року Тадеуш розпочав навчання у гімназії з польською мовою викладання на перемишльському Засянні. У 1914 році юнак склав іспит на «атестат зрілості», при чому з відзнакою, за що – як відмінник – отримав відповідний диплом. Період здобуття ним вищої освіти (у Львові і Відні) припав на лихоліття Першої світової війни. Закінчивши факультет права і політичних наук Львівського університету, Тадеуш Бжезінський вже 12 грудня 1918 р., будучи добровольцем 2-го Полку львівських стрільців, бере участь у подіях польсько-української війни (1918-1919 рр.), а згодом – у Варшавській битві (1920 р.). Отже, характер майбутнього дипломата загартовувався у вкрай жорстких умовах – у добу масових вбивств, розрух та лихоліть.

Завершивши військову службу, під час якої він пройшов випробування «вогнем і мечем», Тадеуш почав працювати у Генеральній Прокуратурі ІІ Речі Посполитої у Варшаві, а  наприкінці 1921 року був прийнятий на роботу до польської дипломатичної служби. Зокрема, він працював консулом в Ессені (1921 – 1922 рр.), Ліллі (1928 – 1931 рр.), Лейпцигу[1] (1931 – 1935 рр.) і Харкові (1 листопада 1936 р. – 16 грудня 1937 р.).

Ось тут власне й розпочинається цей невеличкий однорічний епізод у житті героя нашого нарису. Він виявився тісно пов’язаний із будівлею,  розташованою за адресою вулиця Максиміліанівська, 15 (до 1936 р. вона носила ім’я Християна Раковського, а згодом – Міхаїла Ольмінського). Спочатку тут працювала Посольська місія Республіки Польща в Харкові (1921-1924 рр.), а пізніше – Генеральне консульство Республіки Польща (1924-1934 рр.). 1 серпня 1934 р. його статус понизили до рівня звичайного консульства – у зв’язку із перенесенням столиці УСРР до Києва – саме туди пізніше і було переведено Генеральне консульство Республіки Польща.


До кінця жовтня 1936 року функції консула у Харкові виконував Станіслав Сосницький – польський громадський і політичний діяч, спортсмен, військовий, дипломат. В останній день цього місяця його повноваження перебрав на себе герой нашого нарису. Власне, як ми бачимо, головування Тадеуша Бжезінського припало на останній рік роботи Консульства. В сучасній історіографії ця доба йменується «Великим терором». А отже, можна лише уявити, в яких умовах прийшлося працювати цьому польському дипломату і з якими труднощами він зіштовхнувся. Прикладом тогочасного «страху терору», який панував на всіх щаблях радянського апарату влади, є ситуація, описана в рапорті консула Бжезінського від 16 червня 1937 року: «Перед виїздом на відпочинок я мав зустріч із паном Некунде [Карлом Карловичем Байкаловим – В.Є.], дипломатичнимагентом Н.К.З.С. [Народного комісаріату закордонних справ – ред.] в Харкові. Я застав його в стані виразної нервозності і невпевненості, які є безсумнівно симптомами нинішньої ситуації, за участі всього апарату радянської держави, незалежно від тих чи інших спеціальних особистих причин. Але тим не менш, Некунде не приховував від мене того факту, що він сам стоїть в переддень змін відносно власної персони, оскільки, як сам зазначив, «при цій системі – все можливо»[1].

Навесні 1937 року радянська сторона зажадала від Польщі ліквідувати три консульські установи на своїй території. При цьому СРСР посилався на зміст польсько-радянської консульської конвенції, яка передбачала, що Польща може мати не більше однієї такої дипломатичної установи. Вже під час ліквідації консульства в Харкові його контактна особа – Міхал Камінський – в рапорті до Консульського Департаменту МЗС (31 жовтня 1937 року) доносив на Тадеуша Бжезінського, буцімто останній привласнив собі шовк, який призначався для оббивки дивану, що розміщувався у вітальні Консульства[2]. Цей факт підтвердила Броніслава Озімкувна (а це все ж таки час терору sic!), покоївка. Вона зазначила, що шовк дійсно був використаний дружиною Тадеуша Бжезінського для підшивання своєї хутряної накидки[3]. На сьогодні не збереглося ані документів, ані свідчень, які б пролили світло на подальший хід цієї справи, але два факти точно залишаються незмінними – це був звісно привід для звільнення Тадеуша Бжезінського, але попри всі звинувачення, він після закінчення своєї «харківської місії», таки зайняв посаду консула в Канаді.

Остаточно Консульство Республіки Польща в Харкові було ліквідовано 1 грудня 1937 року, а Тадеуш Бжезінський ще формально виконував свої функції аж до 16 грудня 1937 року.

Як бачимо, «харківський період» життя цього дипломата, попри свою нетривалість, однак виявився оповитий міфами. Вони продовжують виникати і в наш час. Кілька років тому в ЗМІ[4] з’явилася «досить достовірна версія» про те, що син Тадеуша – Збігнєв Казімєж Бжезінський (sic!) – народився у Харкові в 1928 р. Зазначалося, що Тадеуш Бжезінський тоді начебто працював дипломатом уряду Юзефа Пілсудського в Україні (нагадаємо, що столицею УСРР до 1934 року був саме Харків). Оскільки сім’я Бжезінських не бажала, аби у документах сина фігурував Радянський Союз як місце його народження, тому малюка зареєстрували вже пізніше, у Варшаві. Авторка аргументувала свою думку тим, що Тадеуш Бжезінський сам народився на терені України (у місті Золочів на Львівщині), а тому – нібито не бажав, аби у сина фігурувало подібне місце походження. Зрозуміло, що ці домисли не мають нічого спільного із реальністю, оскільки навіть вкрай «недосвідчений історик» може перевірити біографію нашого героя і побачити, що під час народження Збігнєва (в 1928 р.), Тадеуш перебував у Ліллі (Франція). Але, як би там не було, сам факт зацікавленості українських мас-медіа фігурою цього дипломата говорить про його важливу роль в історії польсько-українських взаємовідносин.

В 1938 р. Тадеуша Бжезінського було призначено Генеральним Консулом ІІ Речі Посполитої в Монреалі. Після Другої світової війни він залишився жити в Канаді і згодом прийняв її громадянство (в 1951 р.). Завершивши дипломатичну службу, Тадеуш працював у Конгресі Полонії Канади (в тому числі – був президентом цієї організації в 1952-1962 рр.). В 1956 році за його ініціативи було скликано засідання Вищої ради Конгресу, на якому ухвалили рішення про проведення кампанії під гаслом «Хліб для Польщі». Протягом декількох місяців було зібрано 200 тисяч доларів і через кардинала Стефана Вишинського передано на ліки та підтримку медицини у Польській Народній Республіці. Певний час Тадеуш Бжезінський також був співробітником Польського Наукового Інституту в Канаді. Серед іншого, він брав активну участь в організації з’їзду художників, письменників і журналістів (Монреаль, 1975 р.). Аж до виходу на пенсію бувший дипломат працював у Міністерстві культури провінції Квебек, допомагаючи в організації франкомовних культурних центрів у малих містечках. Помер Тадеуш Бжезінський 7 січня 1990 р. у Монреалі. Він був похований у родинному склепі, що знаходиться у польській секції міського кладовища в Сен-Совюр.

Отже, життя та діяльність Тадеуша Бжезінського було насиченим і проходило у вкрай непрості часи, які позначилися масштабними змінами в історичній долі Польщі та України. Врешті-решт, саме цей польський дипломат подарував світові Збігнєва Бжезінського. Останній згадується поруч із Лехом Валенсою і Іоанном Павлом II як одна з трьох ключових фігур, яка посприяла поваленню комунізму. Пам’ятаючи про це, потрібно також не забувати й ту ключову роль, яку відіграв у формуванні особистості Збігнєва його батько.


Джерела інформації:

  1. Зонова I. «Яструб Пентагону» Збігнєв Бжезинський народився у Харкові? Його стежками пройшов наш кореспондент // 33-й канал. – 2014. –  № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://web.archive.org/web/20141006135254/http://old.33kanal.com/12-2/4124-12-2-19
  2. Україна-Польща 1920-1939 pp.: З історії дипломатичних відносин УССР з Другою Річчю Посполитою: Документи і матеріали / ПАН України. Інститут історії України; упорядкування, коментарі, вступна стаття: Н. С. Рубльова, О. С. Рубльов. – К.: Дух і літера, 2012.
  3. Frankiewicz J. Zbigniew Brzeziński i jego związki z Przemyślem. – Przemyśl, 1999. – S. 30-35.
  4. Grażul T. Poselstwo i konsulat Rrzeczpospolitej Polskiej w Charkowie w latach 1921-1937 / Polska dyplomacja na Wschodzie w XX – początkach XXI wieku, red. Henryk Stroński, Grzegorz Seroczyński, Olsztyn-Charków: Wydawnictwo LITERA 2010. – s. 214-225.
  5. Wasilewski Z. P. Konsulat Generalny RP w Montrealu – Krótki zarys historyczny // Kronika Montrealska. – 11.03.2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kronikamontrealska.com/?s=saga+rodu+Brzezi%C5%84skich&x=0&y=0
  6. Wasilewski Z. P. Ulica im. Tadeusza Brzezińskiego w Montrealu // Kronika Montrealska. – 30.01.2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kronikamontrealska.com/2013/01/30/ulica-im-tadeusza-brzezinskiego-w-montrealu/#comments.
  7. Ziółkowska-Boehm A. The Age of Brzezinski / Dreams and Reality Polish Canadian Identities. – Toronto, 1984. – P. 111-114.

Підготував – Валентин Єрьомін.

[1] Grażul T., Poselstwo i konsulat Rrzeczpospolitej Polskiej…, s. 224-225.

[2] Ibidem, s. 225.

[3] Ibidem, s. 225.

[4] Зонова I. «Яструб Пентагону» Збігнєв Бжезинський народився у Харкові? Його стежками пройшов наш кореспондент // 33-й канал. – 2014. –  № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://web.archive.org/web/20141006135254/http://old.33kanal.com/12-2/4124-12-2-19.

[1] Під час роботи у Лейпцигу Тадеуш Бжезінський допомагав емігрувати ув’язненим нацистами євреям. За це він був внесений до «Золотої Книги» Єврейського національного фонду в Ізраїлі, а в 1978 році – отримав офіційний лист подяки від прем’єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна.