Влодзімеж Високович, герой-патоімунолог!

Герой нашого нарису має настільки масштабні досягнення, що не вистачить певно місця, аби перерахувати усі пов’язані з ним наукові терміни та звання. Це може призвести до певного дискомфорту, оскільки їх кількість дійсно вражає.

Коли ми з вами читаємо про людину, яка зробила більш-менш значущий внесок до культури, науки, політики чи спорту, ми завжди шукаємо згадку про його національність, аби з гордістю сказати: «Так, це наш! Пишаюся!». У випадку Влодзімежа Високовича можна побачити як видатний поляк впродовж всього свого життя знайомиться з далекими землями, різними народами, але при цьому не ділить людей на верстви, натхненно робить своє праве діло, рятує й лікує усіх та водночас надихає допомагати інших. Отже, давайте розглянемо життя цієї непересічної особистості і на деякий час зануримося у дитинство та юність героя нашого нарису.

Влодзімеж Високович народився 14 березня 1854 року в шляхетській родині у м. Гайсині (Подільська губернія Російської імперії, нині – Вінницька область, Україна). Його дитинство пройшло досить безхмарно. Батько, який мав фах військового лікаря, хотів, аби син якнайскоріше отримав гідну освіту. Але ніколи не заважав тому із вибором професії. Це власне й стало потужним чинником тих помітних успіхів, яких Влодзімеж досяг вже у досить юному віці.

Місто Гайсин

Шлях Влодзімежа Високовича до знань розпочинається в 1862 р. Тоді його родина вирішує переїхати до Харкова, внаслідок чого вже 1864 р. майбутній вчений стає учнем Першої Харківської гімназії (вул. Старомосковська 2; нині – пр. Московський 24). Навчання в ній лише додало хлопцю завзяття і створило фундамент для вирішальних зрушень в його інтересі до медицини. А отже – зробило неминучим закінчення ним гімназії із золотою медаллю (1871 р.)! Загалом у Харкові Влодзімеж мав набагато кращі умови для свого розвитку. Адже до переїзду і початку навчання в Першій харківській гімназії в нього не було можливості відвідувати бібліотеку або вільно вибирати, що саме читати. Скажімо, у рідному для Влодзімежа Гайсині такого місця просто не існувало. У розпорядженні майбутнього лікаря була лише маленька домашня книгозбірня батька, за допомоги якої той власне й намагався прищепити дитині елементарні знання з медицини. Публічна ж бібліотека з’явиться у Гайсині тільки в 1902 р.

Перша Харківська гімназія

Того ж 1871 р. Влодзімеж Високович вступає на медичний факультет Харківського університету, де перед юнакомвідкрилися нові можливості для пізнання світу. Перші два курси навчання пройшли досить інтенсивно, майбутній вчений лише набирався знань. Але далі виникла надзвичайно дивна ситуація. Згідно з Жанною Перцевою (директоркою музею Харківського медичного університету), Влодзімеж Високович, склавши усі екзамени на відмінно, висловив бажання залишитися на другому курсі ще на рік. Своє рішення він аргументував тим, що хоче глибше вивчити усі наробки найбільш авторитетних для нього викладачів – М.М. Бекетова (хімія), І.К. Вагнера (нормальна анатомія), а також додатково попрацювати над своєю найулюбленішою дисципліною, патологічною анатомією, під керівництвом професора В.П. Крилова. Як покаже майбутнє, цей несподіваний крок юного науковця створить передумови для формування нового і революційного напрямку у медицині. На завершальному етапі навчання в університеті Влодзімеж Високович користувався повагою серед викладачів, виявляв ентузіазм та невпинне бажання вивчати нові знання і навіть пропонував своє бачення загальних засад інсектології та патологічної анатомії. Гідно витримавши усі освітні випробування, він закінчив alma mater з відзнакою, за що йому запропонували залишитися надалі при Харківському імператорському університеті в ролі Обраного стипендіатора. Втім заключні екзамени Влодзімеж Високович був вимушений здавати неформально, у занадто стислий період часу. Адже якраз тоді почалася російсько-турецька війна (1877-1878 рр.) і на молодого лікаря чекала мобілізація до війська.

Харківський імператорський університет

Герой нашого нарису був відряджений на Кавказ, де поступово відточував різні складові свого фаху. Скажімо, у Тифлісі (нині – Тбілісі, Грузія) Влодзімежу Великовичу прийшлося працювати прозектором, що дало цінний досвід створення антиінфекційних препаратів (він згодом станеться йому у нагоді). В інших кавказьких містах, Абас-Тумані (нині – Абастумані, Грузія) та Ерівані (нині – Єреван, Вірменія) військовий лікар працював вже як ординатор, тобто – мав ширші і відповідальніші функції (слідкував за хворими і пораненими, наглядав за порядком у шпиталі та на прилеглій до нього території, завідував палатами своїх пацієнтів). У березні 1878 р. Влодзімеж Високович був відряджений до клініки Харківського університету, а за рік – переведений до клініки Харківського військового шпиталю. Тут він працював до березня 1880 р., коли медичний факультет Харківського університету на два роки обрав його лікарем-стипендіатом (це звання відповідає сучасному «доктору наук»), в цілях підготовки до здобуття професорського звання з предмету «паталогічна анатомія» (її він вивчав ще з першого курсу). За рік Влодзімеж склав екзамени на здобуття ступеню доктора медицини і завершив підготовку дисертації «Про захворювання кровоносних сосудів при сифілісі». Прилюдно захистивши свою працю (31 травня 1892 р.), він отримав ступінь доктора медицини. Це звання було офіційно затверджено Радою Харківського імператорського університету.

Портрет Влодзімежа Високовича

У своїй дисертації Влодзімеж Високович запропонував новий метод «мікротомних зрізів» із фіксованих тканин і суттєво спростив лікування сифілісу, оскільки навів нові дані щодо «гістогенезу грануляційної тканини». Ця наукова праця не лише внесла великий вклад у розвиток медицини, але й зробила Влодзімежа Високовича добре відомим у Європі. В 1884 році видатного лікаря відправляють у відрядження до Німеччини і Франції. Більшу частину цієї поїздки він провів у маленькому тихому німецькому містечку Геттінген, яке славилося науковими традиціями (в т.ч. у сфері патології та інфектології). Ефективно працювати разом з іноземними вченими йому допомагало добре знання німецької і французької мов, які він засвоїв ще у Першій харківській гімназії. У сфері патологічної анатомії, бактеріології та фізіології Влодзімеж Високович співпрацював із видатними німецькими вченими з наукової школи Рудольфа Вірхова. До цієї команди входили спеціаліст з патологічної анатомії Йоганн Орт, бактеріолог Карл Флюгге і фізіолог Карл Людвіг. Підсумком роботи Влодзімежа Високовича у компанії цілого грона видатних науковців стала його найвідоміша праця “Ueber die Schicksale der in s Blut injicirten Microorganismen in’s Korper der Warmbluter” (1886 р.). В ній він оприлюднив результати вивчення поведінки мікроорганізмів у крові теплокровних тварин, що принесло йому славу видатного експерта в царині експериментальної патології. Дворічне стажування Влодзімежа Високовича за кордоном спричинило великий резонанс у наукових колах Західної Європи і висунуло цього медика у перші ряди патологоанатомів тієї доби. А в Російській імперії герой нашого нарису, поряд з М.М. Любімовим (Казанський університет) і М.Н. Нікіфоровим (Московський університет) створили свого роду «могутню купку» патологоанатомів, котрі дуже поціновували бактеріологію. Промине 41 рік і під час урочистого засідання Першого Всесоюзного з’їзду патологоанатомів, присвяченого пам’яті Рудольфа Вірхова, буде остаточно визнано і проголошено: Влодзімеж Високович є основоположником сучасного вчення про ретикуло-ендотеліальну систему.

На початку 1886 р. Влодзімеж Високович отримав у Харківському університеті посаду прозектора кафедри патологічної анатомії зі званням приват-доцента загальної патології. Тоді ж за сумісництвом він став завідувачем Бактеріологічною станцією Харківського медичного товариства. Цей видатний медик також проводив активну навчальну діяльність. Починаючи з 1891 р. він читав курс бактеріології та епідеміології, а також протягом багатьох років викладав курс загальної патології. 27 липня 1895 р. прозектор, екстраординарний професор патологічної анатомії, приват-доцент загальної патології Харківського університету, доктор медицини Влодзімеж Високович «височайшим наказом по цивільному відомству» був призначений на посаду ординарного професора Київського університету св. Володимира.

Будинок, в якому мешкав у Києві Влодзімеж Високович
(вул. Нестеровська 34; нині – вул. Івана Франка 34)

Наприкінці 1896 року в Індії спалахнула масштабна епідемія чуми, лише у Бомбеї щодня вмирало близько 350 людей. І кількість жертв постійно зростала. Оскільки така велика епідемія серйозно загрожувала європейським державам, їх керівництво (у тому числі – уряд Російської імперії), вирішили відрядити туди наукові експедиції з метою ліквідації спалаху небезпечної хвороби і її наслідків. 8 лютого 1897 р. потяг з Києва із членами експедиції, одним з яких був Влодзімеж Високович, відправився у дорогу. Під час від’їзду вагони закидали квітами, а науковцям побажали щасливо виконати свою місію. Великі сподівання, які покладалися на цю експедицію, виправдалися за рік – епідемію вдалося ліквідувати. В подальшому Влодзімеж Високович побував у величезній кількості інших подібних відряджень, знищуючи епідемію чуми в Одесі (1902 р.) та придушуючи спалахи холери у Самарі, Ростові-на-Дону (1904 р.) та у містах Південного Криму (1908 р.). Цей видатний медик залишив по собі численні наукові праці (в тому числі 94 розвідки з подальшого вдосконалення лікування інфекційних захворювань). До його творчої спадщини належать й такі важливі праці як «Туберкульоз, характер золотухи» (1890 р.) і «Про холеру» (1905 р.). Усі наробки й твори видатного науковця його наступники назвали «Катехізисом Високовича» і для цього безперечно існували усі підстави. Але найвеличнішим досягненням Влодзімежа Високовича було те, що він боровся з наслідками чуми не радикальними способами, а поступово, прагнучи зберегти якомога більше тканин потерпілого. Герой нашого нарису – у своїх дослідженнях щодо причин виникнення і шляхів подолання цієї хвороби – також враховував характер місцевості, де вона поширювалася особливо швидко. Це було неймовірним для того часу і не залишилося непоміченим фахівцями. 

Влодзімеж Високович в Бактеріологічному інституті (Київ)

В останні роки життя Влодзімеж Високович активно розвиває інституційну інфраструктуру медицини у Києві. В 1908 р. він створює кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інституту в Олександрівській лікарні, а також очолює кафедру Бактеріологічного інституту (Батиєва гора в Протасовому Яру, 4). Цей видатний лікар і науковець помер 26 травня 1912 року та був похований на Байковому кладовищі. На могилі Влодзімежа Високовича близькі до нього люди спорудили мистецький надгробок з чорного лабрадориту з написом «Від друзів і колег».

Могила Влодзімежа Високовича на Байковому кладовищі в Києві

Джерела інформації:

  1. Благодаров В., Старченко С. Високович Володимир Костянтинович (1854 – 1912). До 150-річчя від дня народження. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://m-l.com.ua/?aid=254
  2. Высокович В. Чума. – Киев, 1901.
  3. Высокович В. Патологическая анатомия // Из лекций, читанных в Университете св. Владимира. – Киев, 1901.
  4. Державний архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 334. – Спр. 91. Совет Университета св. Владимира. О назначении прозектора Харьковского университета Высоковича ординарным профессором Университета св. Владимира. – Арк. 1.
  5. Клейн Б.И. Высокович, крупнейший русский микробиолог (К сорокалетию со дня смерти) // Журнал микробиологии, эпидемиологии и инфекционных болезней. – 1950. – Вып. 1. – С. 7.
  6. Южный край. – 1909-1910.
  7. Kijas A. Polscy profesorowie na Uniwersytecie Charkowskim do 1917 roku // Wrocławskie Studia Wschodnie. – T. 15. – 2011. – S. 47-64.
  8. Krysin O. Zachowanie Polskich Miejsc Pamięci Narodowej // Dziennik Kijowski. – Archiwum 2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.dk.com.ua/post.php?id=4328

Підготував – Максим Агарков.